Александр
Садовский

На Андріївському узвозі

Коли говорять, що в нашому житті немає місця випадковостям, частіше за все з цим погоджуєшся. А потім залишається тільки дякувати тому, в що так довго не вірив. Я їхала до Києва у своїх справах. Якби не зустріч з викладачем кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Академії Сергієм Івановичем Побожієм, не було б тут зараз цих вражень. Як тут не вірити в випадковості?

Лютий. Київ. Андріївський узвіз. Ця стара вуличка вже не в змозі увібрати в себе той бурхливий потік творчої енергії, запалу, вогню. Вона повна історії, облич, думок. Вона — минуле, сучасне й наше майбутнє. Це — культурний осередок столиці. Сюди заходять після важкого дня туристи, студенти, бізнесмени, політики та діяч! культури. Залишаючи всі буденні проблеми позаду, вони поринають у світ високих думок, чистих почуттів, яскравих фантазійних образів.

Зелений — чорний, минуле — сучасне, Україна — світ, людина — тварина. Такі дуалізми можна зустріти на новій виставці сумського художника Олександра Садовського у Києві. На одному полотні — речі, здавалося б далекі і зовсім різні: українська дівчина з худобою (світло) — та лицар (темрява), палаюча істота (вогонь — життя), зелений ліс та чорні в ньому люди.

Серед людського натовпу киян, гостей Іноземців, раптом постає знайоме обличчя з Сум. Другого лютого в домі-галереї славетного земляка Івана Кавалерідзе відбулося відкриття першої виставки сумського художника Олександра Садовського в Києві. Олександр — неповторний митець, знайомий багатьом своїми оригінальними виставками в Сумському художньому музеї та інших залах не тільки нашого міста, а й усього світу. Він працює у постмодерністському напрямку. Його твори відрізняються змістовністю, багатою фантазією водночас — серйозністю. Однією з характерних рис виставки слід вважати те, що роботи були без назв: Олександр мотивує це бажанням викликати в кожнім серці свої образи, асоціації, свої назви. Будь-яка робота — не факт і не теорема, яку треба побачити та сприйняти однозначно без доказів. Будь-яке художнє полотно скоріше творіння підсвідомості, образ світу, а в кожного він свій. Мистецтво не живе, коли не викликає думок. Образи і характери Олександр влучно зображує за допомогою яскравих барв, сміливих поєднань національних елементів як-то: костюм, обличчя, інтер’єр, природа, тварина. Уся експозиція носить глибоко культурологічний характер. Багато творів присвячено незабутні) образам Лесі Українки, національним традиціям та характерам.

На відкрйття зібралось чимало почесних гостей: мистецтвознавців, професорів викладачів, членів Академії мистецтв, поетів, журналістів. Взагалі-то відкриття перетворилось із звичайної офіційної церемонії вшанування автора на активну дискусію, обговорення творів, проблем, у тому числі й сучасного українського мистецтва загалом. Порушувалися проблеми живопису, творчості, таланту. Вельмишановні гості своєю присутністю та відгуками дали зрозуміти, що ця надзвичайно цікава для всіх виставка має успіх, і пан Садовський вже завоював серця киян.

Марина Любчак,
газета «Акадеmix» № 1 (9), лютий 2000 р.